ПЛАТНІ РОБОТИ
Банківська справа
БЖД та охорона праці
Біологія і генетика
Бухгалтерський облік та аудит
Державне будівництво і державне управління
Ділова мова та діловодство
Екологія
Економіка (макро-, мікро-, підприємства, теорії і т.п.)
Економіка праці та соціально-трудові відносини
Економічна безпека
Економічна історія
Етика і естетика
Інформатика та комп. техніка
Історія держави і права
Історія економічних вчень
Історія і теорія соціальної роботи
Історія України
Кадрова політика
Комп. мережі
Культурологія
Логіка
Маркетинг
Мат. програмування
Менеджмент
Основи бізнесу
Паблік рілейшнз
Патентознавство
Педагогіка
Політична економія
Політологія
Право (всі види)
Психологія
Релігієзнавство
Різне
РПС (економічна географія)
Система технологій
Системний аналіз
Соціологія
Соціологія праці
Статистика
Страхування
Теорія ймовірності і мат. статистика
Товарознавство
Українська мова
Фізичне виховання і спорт
Філософія
Фінанси
НОВИНИ САЙТУ

10.09.2009
Додано новий розділ Корисні статті!

26.08.2009
Створена нова колекція БЕЗКОШТОВНИХ високоякісних робіт!

27.08.2009
Як швидко отримати готову платну роботу на цьому сайті?


Вертикальный рекламный блок на сайте studentu5.com


Яндекс.Метрика
Економічна історія
ID роботи:
140
Назва:
Колективізація на Україні
Розділ:
Економічна історія
Тип роботи:
Реферат
Кількість сторінок:
19
Кількість переглядів:
4077
Дата додавання:
10.04.2008
Статус:
Платная
Автор роботи:
studentu5.com
Примітки:
Робота 2007 р. Місце здачі – Запорізька державна інженерна академія

План роботи:

Вступ 3
1. Політика більшовиків в українському селі 4
1.1 Ліквідація куркульства як класу 4
1.2 Розгортання суцільної колективізації на Україні 6
2. Характер, хід і темпи колективізації 8
2.1 Початки колективізації в 1928 р. 8
2.2 Тимчасове послаблення колективізації 11
3. Наслідки колективізації на Україні 14
Висновки 18
Література 19

);
За пом'якшуючих обставин такі «антидержавні злочини» каралися 10 роками виснажливої праці.
Для того щоб не дати селянам кидати колгоспи у пошуках їжі, була впроваджена система внутрішніх паспортів. У листопаді Москва видала закон, що забороняв давати селянам колгоспне зерно, доки не буде виконано план державних заготівель.
Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів у пошуках зерна нишпорили в кожній хаті, зривали підлоги, залазили в колодязі. Навіть тим, хто вже пухнув з голоду, не дозволяли лишати собі зерно. Якщо ж виявлялося, що хтось не голодує, то його підозрювали у переховуванні зерна. Повертаючись до цих подій, один партійний активіст так пояснював мотиви, що тоді керували ним: «Ми вірили, що Сталін мудрий керівник... Нас обманули, бо ми хотіли бути обманутими. Ми так вірили в комунізм, що були ладні піти на будь-який злочин, якщо його підмальовували хоч крихтою комуністичної фразеології».
Голод, який поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п'яти чоловік мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний її член мав близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії. Мали місце численні випадки канібалізму. За словами одного радянського автора, «першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство». Партійні активісти продовжували конфісковувати збіжжя, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. Один із них, Віктор Кравченко, згодом писав: «У бою люди гинуть швидко, вони борються, їх підтримує товариська солідарність і почуття обов'язку. Тут я бачив, як люди вмирають на самоті, поступово, вмирають страшною смертю, без усякої думки виправдати свою загибель самопожертвою в ім'я справи.
Їх загнало в пастку і лишило там вмирати з голоду, кожного в своїй хаті, політичне рішення, ухвалене в далекій столиці за столами конференцій чи бенкетів. У цьому не було навіть втіхи чогось неминучого, що полегшило б страхіття. Наймоторошніше було дивитись на маленьких діток, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди дитинства, перетворивши їх на замордованих примар; і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства».
Сталін та його поплічники, звичайно, дивилися на все інакше. У 1933 р. помічник Сталіна на Україні Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»
Відомо, наскільки малодостовірною є радянська статистика того часу (роздратований результами перепису і 937 р., що виявив страхітливо високу смертність, Сталін наказав розстріляти керівників програми перепису). Радянські архівні матеріали, що стосуються сталінської доби, залишаються в основному недоступними. Тому важко остаточно визначити кількість померлих з голоду. За підрахунками, що спираються на методи демографічної екстраполяції, число його жертв на Україні коливається в межах 3—6 млн чоловік.
У той час як на Україні й особливо в південно-східній її частині та на Північному Кавказі (де жило багато українців) лютував голод, більша частина власне Росії ледве відчула його. Одним із чинників, що допомагають пояснити цю особливість, було те, що згідно з першим п'ятирічним планом «Україна ... мала служити колосальною лабораторією випробування нових форм соціально-економічної та виробничо-технічної перебудови сільської економіки всього Радянського Союзу». Про значення України для радянських економістів-плановиків писалося в передовій статті «Правди» від 7 січня 1933 р. під заголовком «Україна — вирішальний фактор зернозаготівель». Відтак перед республікою ставилися непомірне великі вимоги. Як показав
Всеволод Голубничий, Україна, забезпечуючи 27 % загальносоюзного врожаю зернових, проте, виконувала аж 38 % плану зернозаготівель. Б. Кравченко стверджує, що українським колгоспникам платили вдвоє менше, ніж російським.
З огляду на тривалу традицію приватного землеволодіння українці чинили колективізації упертіший опір, ніж росіяни. Тому на Україні, як ніде, режим здійснював свою політику — з усіма її страхітливими наслідками — швидшими темпами, ніж в інших республіках.


Висновки

Отже, у сталінській моделі побудови соціалізму домі¬нуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аг¬рарного сектору полягала в «обслуговуванні» процесу ін¬дустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуації з продовольством. Тобто сільське господарство мало дати потрібну кількість хліба для експорту, для зростаючих промислових центрів і армії, а також забезпечити промис¬ловість необхідною кількістю робочих рук і технічною си¬ровиною. Головним наслідком колективізації став здійсне¬ний індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодо¬мору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими де¬градацією та дезорганізацією аграрного сектору.

Література

1. Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР. – К.: Вища школа, 1970. – 454 с.
2. Лановик Б.Д. Матисякевич З.М. Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник/За ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вікар, 1999. – 737 с. – (Вища освіта XXI століття).
3. Лукашевич Л.М. Україна: історико-економічний огляд. – К.: МАУП, 1997. – 342 с.
4. Україна і світ: Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. – К.: Либідь, 1996. – 389 с.
5. Чекушина Ю.М., Толстих І.В. Нариси з економічної історії України: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 140 с.