ПЛАТНІ РОБОТИ
Банківська справа
БЖД та охорона праці
Біологія і генетика
Бухгалтерський облік та аудит
Державне будівництво і державне управління
Ділова мова та діловодство
Екологія
Економіка (макро-, мікро-, підприємства, теорії і т.п.)
Економіка праці та соціально-трудові відносини
Економічна безпека
Економічна історія
Етика і естетика
Інформатика та комп. техніка
Історія держави і права
Історія економічних вчень
Історія і теорія соціальної роботи
Історія України
Кадрова політика
Комп. мережі
Культурологія
Логіка
Маркетинг
Мат. програмування
Менеджмент
Основи бізнесу
Паблік рілейшнз
Патентознавство
Педагогіка
Політична економія
Політологія
Право (всі види)
Психологія
Релігієзнавство
Різне
РПС (економічна географія)
Система технологій
Системний аналіз
Соціологія
Соціологія праці
Статистика
Страхування
Теорія ймовірності і мат. статистика
Товарознавство
Українська мова
Фізичне виховання і спорт
Філософія
Фінанси
НОВИНИ САЙТУ

10.09.2009
Додано новий розділ Корисні статті!

26.08.2009
Створена нова колекція БЕЗКОШТОВНИХ високоякісних робіт!

27.08.2009
Як швидко отримати готову платну роботу на цьому сайті?


Вертикальный рекламный блок на сайте studentu5.com


Яндекс.Метрика
Історія України
ID роботи:
281
Назва:
Політика Богдана Хмельницького
Розділ:
Історія України
Тип роботи:
Реферат
Кількість сторінок:
17
Кількість переглядів:
4052
Дата додавання:
21.04.2008
Статус:
Платная
Автор роботи:
studentu5.com
Примітки:

План роботи:

Вступ 3
Б.Хмельницький. Його внутрішня та зовнішня діяльність 4
Висновки 16
Література 17

);

Вступ

По десяти роках цілковитого занепаду України в 1648 р. прийшла раптова зміна на ліпше, а до цієї зміни спричинився славний гетьман Богдан Хмельницький. Це були часи, коли Україна була під владою Польщі. Богдан Хмельницький — син українського шляхтича, що був урядником у місті Чигирині й недалеко під Чигирином мав невеликий хутір Суботів. Він народився близько 1595 р. в Чигирині; він назавжди пов’язав свою долю з козацтвом. Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з турками, брав участь у збройних виступах проти польської шляхти, а в битві під Цецорою (1620 р.) боровся поруч свою батька, але батько загинув. Звичайно, особиста трагедія не могла не вплинути на характер та погляди Богдана. Однак не вона була головною. Майбутній керівник повстанців бачив, що його доля подібна до долі всього козацтва, позбавленого надійних гарантій своїх особистих прав і навіть власного життя. Хмельницький сам вирішив помститися за свою кривду і за кривди народу не тільки Чаплинському, а й усім подібним панам, що зухвало поводилися з народом. Він поїхав на Січ, скликав усіх козаків і промовив до них так сердечне, що вони вибрали його гетьманом і закликали його, щоб він вів їх до боротьби. Обраний у січні 1648 р. гетьманом, Хмельницький розіслав по Україні універсали і листи, зміст яких відбивав думи й сподівання широких народних верств, селян, міщан та й реєстровців. Богдан умовився ще з татарами, які обіцяли допомагати, й весною 1648 р. рушив про їй польського війська і всієї шляхти, що була в Україні.


Б.Хмельницький. Його внутрішня та зовнішня діяльність

У процесі розгортання національно-визвольних зма¬гань (1648—1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:
— право українського народу на створення власної дер¬жави в етнічних межах його проживання;
— незалежність і соборність Української держави;
— генетичний зв'язок козацької державності з Київ¬ською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культу¬ри княжої доби.
Ці положення і лягли в основу державотворчої діяль¬ності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною — від ідеї козацького автономізму до ство¬рення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквіда¬ції в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпе¬чити регулювання економічного життя, правопорядок, за¬хист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Сі¬чі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер україн¬ської державності. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави — Військо Запорозьке.
Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової систе¬ми. За часів Хмельниччини територія Української держа¬ви простягалася майже на 200 тис. км2 і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. — вже 20.
Військово-сотенному територіально-адміністративно¬му поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозь¬кої Січі. Формально основним органом влади була Військо¬ва (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політич¬ні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшин¬ську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.
Гетьман був главою і правителем України. Він очолю¬вав уряд і державну адміністрацію, був головнокомандую¬чим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти — універсали. Система органів пуб¬лічної влади мала три рівні — генеральний, полковий і со¬тенний. Реальна вища влада в державі належала генераль¬ному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд оби¬рався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний — з сотника та його поміч¬ників (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управ¬ління здійснювалося магістратами, в малих, але привіле¬йованих — отаманами.
Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролю¬вав особисто, а з 1654 р. було запроваджено посаду гетьман¬ського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від про¬мислів, торгівлі та з податків.
Своєрідним гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі. Її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале («покозачене») селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєна¬чальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із доб¬ровольців і у вирішальні моменти національно-визволь¬них змагань її чисельність сягала 100—150 тис. осіб.
Українська держава доби Хмельниччини сформувала¬ся на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя — демократії та авторитаризму. На по¬чатковій фазі національно-визвольних змагань переважа¬ють демократичні засади, про що свідчить існування та¬ких суспільних явищ та норм:
— функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся «чернь», тобто все військо;
— виборність усіх посадових осіб від сотника до геть¬мана;
— відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що