ПЛАТНІ РОБОТИ
Банківська справа
БЖД та охорона праці
Біологія і генетика
Бухгалтерський облік та аудит
Державне будівництво і державне управління
Ділова мова та діловодство
Екологія
Економіка (макро-, мікро-, підприємства, теорії і т.п.)
Економіка праці та соціально-трудові відносини
Економічна безпека
Економічна історія
Етика і естетика
Інформатика та комп. техніка
Історія держави і права
Історія економічних вчень
Історія і теорія соціальної роботи
Історія України
Кадрова політика
Комп. мережі
Культурологія
Логіка
Маркетинг
Мат. програмування
Менеджмент
Основи бізнесу
Паблік рілейшнз
Патентознавство
Педагогіка
Політична економія
Політологія
Право (всі види)
Психологія
Релігієзнавство
Різне
РПС (економічна географія)
Система технологій
Системний аналіз
Соціологія
Соціологія праці
Статистика
Страхування
Теорія ймовірності і мат. статистика
Товарознавство
Українська мова
Фізичне виховання і спорт
Філософія
Фінанси
НОВИНИ САЙТУ

10.09.2009
Додано новий розділ Корисні статті!

26.08.2009
Створена нова колекція БЕЗКОШТОВНИХ високоякісних робіт!

27.08.2009
Як швидко отримати готову платну роботу на цьому сайті?


Вертикальный рекламный блок на сайте studentu5.com


Яндекс.Метрика
Політологія
ID роботи:
533
Назва:
Права людини: історія і сучасність
Розділ:
Політологія
Тип роботи:
Реферат
Кількість сторінок:
14
Кількість переглядів:
3501
Дата додавання:
24.04.2008
Статус:
Платная
Автор роботи:
studentu5.com
Примітки:

План роботи:

ВСТУП 3
1. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ 4
2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ: ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ ПРАВА 7
3. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ 11
ВИСНОВКИ 12
ЛІТЕРАТУРА 14

);

ВСТУП

Права та свободи громадян закріплені у законодавчому порядку. Законом "Про громадянство України" (1991 р.) встановлено інституцію громадянства України, порядок його здобуття, визначено коло прав та обов'язків громадян.
Як правило, у тексті основного закону будь-якої країни є спеціальний розділ щодо регламентації правового стану громадянина. В Основному Законі України найбільшим розділом, що містить 47 статей, є другий розділ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". У проголошенні прав і свобод громадян досить поширене посилання на Загальну декларацію прав людини. У наш час громадянська належність до тієї чи іншої країни, підданство або відсутність громадянського статусу особи, обмеженість, неповага її громадянських прав не надають жодних підстав для обмеження її людських прав.
У сучасному світі прийнято розрізняти права й свободи громадянина і права людини як права державні й права недержавні. Особливістю останніх є те, що вони мають не воле-встановлений, навмисний характер, а походять від самого суспільного єства, є приписом, наданим людям з позадержавних, позаюридичних сфер. Залежно від того, наскільки встановлені державою норми, права й свободи кореспондуються з "природними" правами людини, визначається ступінь демократичності й справедливості існуючого ладу. "...Основні права не створюються державою, не потребують її визнання, не можуть бути обмежені або й зовсім скасовані нею. Вони притаманні індивідові як такому. Вони оберігають свободу не лише від незаконного, а й від законного державного примусу".


1. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

У політичній та юридичній науках права займають одне з найважливіших прав людини, представляють принципи, норми в полічиш історії взаємовідносин між людьми та державою, що забезпечують людині, особі можливість діяти за розсудом (цю частину прав звичайно називають свободами) або отримувати певні блага (власні права).
В історії суспільства у визначенні прав людини виділяють різноманітність специфічних особливостей і традицій їх походження. Справді, можна говорити про право юридичне і традиціоналістське, про західне (європейське) та східне (азіатське) розуміння права. Зрозуміло, якщо для однієї людини згадування права асоціюється зі статтями Карного кодексу, то для іншої - з Декларацією прав людини та громадянина тощо. Логіка походження європейського розуміння права виходить з необхідності, по-перше, реалізації дилеми свобода або рівність: свобода, що породжує нерівність або рівність, що приносить свободу в жертву па вівтар справедливості; по-друге, обмеження приватного життя громадян від посягань будь-якої, навіть самої демократичної влади. Якщо враховувати обидві обставини, можливо, можна згодитися із сучасними підходами до визначення права, що розглядають право як нормативну форму відображення принципу формальної рівності людей в суспільних відносинах і визнання необхідності примусового обмеження самої державної примушуючої влади.
Ідеї природного права, що сформувалися у далекій давнині, стали джерелом сучасного розуміння прав людини. У V-VI стст. до п. є. у Стародавній Греції софісти Лікофрон, Аптісфен з Афін, Алкідам та ін. стверджували, що всі люди рівні від народження і мають однаково обумовлені природою природні права. Сама ж держава та її закони філософ Мікофон пояснював як результат суспільного договору. В V ст. до п. є. у Китаї філософ Мо Цзи відстоював ідею договірного походження державної влади і рівності усіх людей перед Всевишнім. Відстоюючи й захищаючи права, властиві людині від народження і, насамперед, її право на приватну власність, Аристотель відзначає, що це право має основою саму природу людини і ґрунтується на її початковій любові до самої себе.
В епоху Просвітництва усвідомлюється необхідність обмеження приватного життя громадян від посягань будь-якої влади, що стало в європейській політичній традиції докорінним переворотом. Верховенство правового закону у ставлення до зведеної в закон волі государя - така найважливіша ідея філософів права від Джона Локка до Іммануїла Канта. Визнання прав людини - головне, що склалося в основних рисах до кіпця XVIII ст. у розумінні європейського права. Саме європейська людина політична при згадуванні слова право згадує прийняту у 1789 р. Установчими Зборами Франції Декларацію прав людини - перший розгорнутий законодавчий акт про права людини, принципи рівності перед правовим законом. Хоча, зрозуміло, не заперечується історична значимість фрагментарних законодавчих актів про недоторканість особи та рівність перед законом.
Найвидатніші представники ліберальної течії Джон Локк, Гуго Гроцій, Шарль Монтеск'є, Джефферсон, Адам Сміт, Ієремія Бейтам, Джон Стюарт Мілль та інші обґрунтували розуміння фундаментальних прав людини на життя, безпеку, свободу, власність, опір гнобленню та інші як природні, невід'ємні і священні норми людської поведінки, що є незалежні від держави. По-різному оцінюється і кінцеве джерело прав людини. Одні бачать кінцеве джерело прав людини у природі людини, в основних потребах: підтримання життя, безпеки, у свободі від насилля та соціально неоправданих обмежень, поваги людської гідності та ін. Інші ж відносять права людини до найбільш високих з людських прав, до душі, до Бога. Російський філософ Микола Бердяєв писав, що «свобода людської особи не може бути дана суспільством і не може по своєму витоку та ознаці залежати від нього, - вона належить людині як духовній суті». Невід'ємні права людини, що встановлюють межі влади суспільства над людиною, визначаються не природою, а духом. Це духовні права, а не природні права, природа ніяких прав не встановлює.
Систематизоване юридичне відображення прав людини ліберальна концепція прав людини вперте знайшла відображення у 1776 р. у Вірджіцській Декларації. В 1789 р. Вірджинську декларацію покладено в основу Білля про права Конституції США. Тоді ж, у 1789 р. у Франції в Декларації прав людини проголошувалися: свобода особи, право па власність, безпеку та опір гнобленню, що стало законом. Ці політико* правові акти не втратили значення і актуальності й в сучасних умовах. Хоча, звичайно ж, сучасні уявлення про права людини значно багатші. Звичайно ж, і політико-правові норми дуже важливі